Львівщина попрощалась з членкинею ОУН Ярославою Мельничук

13 квітня 2022

Сьогодні Львівщина попрощалася з керівником 2-го окремого батальйону добровольчого українського корпусу «Правий сектор»,  членом проводу національно-визвольного руху «Правий сектор» Тарасом «Хаммером» Бобаничем, який загинув 8 квітня у бою проти російських військ під час виконання бойового завдання на Харківщині. Військового поховали на Полі почесних поховань Героїв (Марсове поле) у Львові. Перед тим відбулося прощання та поминальна служба у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла у Львові. Тарас Бобанич активно долучався до патріотичного виховання молоді Львівщини. Був членом Координаційної ради з питань національно-патріотичного виховання молоді Львівської ОВА. Спільно з відділом молодіжної політики управління молоді і спорту Львівської ОВА щорічно проводили вишкільний табір для молоді «Золоті Леви», організовували спільні зустрічі молоді з добровольцями сучасної війни. Брав участь у бардовому вечорі Львівського обласного молодіжного центру до Дня Гідності. «За оцей плач дітей виправдання може бути тільки одне - тотальна перемога», - казав Тарас Бобанич. Довідково: 33-річний Тарас Бобанич народився у Трускавці. Закінчив юридичний факультет Львівського державного університету внутрішніх справ. Восени 2013 року долучився до Правого сектору. Брав участь у Революції Гідності. Керував силовим блоком Правого сектору на Львівщині. З липня 2014 року – командир 2-го запасного батальйону Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», який переформували у 2-гу резервну сотню ДУК ПС. Восени 2015 року був одним з координаторів акції «Громадянська блокада Криму» – товарної блокади адміністративного кордону з тимчасово окупованим Росією півостровом. Брав участь в бойових діях на Донбасі. З 2019 року призначений заступником командира ДУК ПС з питань діяльності резервних підрозділів. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну Тарас Бобанич очолив 2-й окремий батальйон ДУК ПС.

23 грудня 2021

Сьогодні, 23 грудня, у Львові вшанували пам’ять членів Організації Українських Націоналістів Василя Біласа та Дмитра Данилишина. Близько 06:30 год представники департаменту комунікацій та внутрішньої політики Львівської ОДА спільно з молодіжними громадськими організаціями спільним виконанням Гімну України та запаленням лампадок на місці страти членів УВО та ОУН (колишня тюрма «Бригідки», що на вул. Городоцька) вшанували їхню пам’ять. Опісля учасники переїхали на Янівське кладовище до могил Василя Біласа та Дмитра Данилишина на Меморіалі Українських Січових Стрільців. Також на полі №38 священнослужителі провели чин поминальної панахиди. Історична довідка: Дмитро Данилишин народився 2 квітня 1907 року в м. Трускавець. Закінчив три класи народної школи, та пішов працювати шевцем. Василю Біласу доводиться дядьком. Василь Білас народився 17 вересня 1911 року у Трускавці. Після закінчення семирічної школи працював продавцем. Обоє належали до пластового куреня ім. Івана Богуна у Дрогобичі.Кілька разів В. Біласа судили за участь у Пласті. У складі п’ятірки ОУН брали участь також у нападах на пошти в містах Трускавець і Борислав та вбивстві депутата польського сейму Тадеуша Голувка. 30 листопада 1932 року група ОУН здійснила напад на пошту в м. Городок (Львівська область) з метою експропріації коштів. Загальне керівництво операцією здійснювали Роман Шухевич і Микола Лебідь. Дмитро Данилишин і Василь Білас, були затримані, під час відступу з місця подій, згодом заарештували і Мар’яна Жураківського та Зенона Коссака. У ході судового процесу Данилишин та Білас були засудженні до смертної кари. Страчені 23 грудня 1932 року у м. Львів, на території в’язниці «Бригідки». Останніми словами Д. Данилишина були: «Мені тільки дуже жаль, що я не можу ще раз умерти за Україну». У момент страти в багатьох греко-католицьких церквах Галичини проводили поминальні служби, при цьому польська поліція, остерігаючись масових заворушень, не наважилась втрутитися. Польська влада відмовилася віддати тіла страчених для поховання.Проте пізніше їх таки поховали у м. Львові на Янівському кладовищі.

9 квітня 2021

У суботу, 10 квітня, на Львівщині попрощаються із загиблим у зоні проведення операції об’єднаних сил на Донбасі військовослужбовцем 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади Ігорем Байталою. Тіло загиблого Героя прибуде у місто Львів. З військовослужбовцем прощатимуться на площі біля пам'ятника Тарасові Шевченку о 8:00 годині ранку. Опісля, процесія вирушить до Жидачева, звідки родом Ігор Байтала. Об 11:00 годині відбудеться чин парастасу в Церкві Всіх святих УПЦ міста Жидачева, о 12:00 годині – прощання на площі біля Жидачівської райдержадміністрації (вул. Маркіяна Шашкевича, 2). У загиблого залишилися батьки та двоє сестер. Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким Героя.

8 квітня 2021

У зоні проведення операції об'єднаних сил на Донбасі загинув 26-річний військовий з Львівщини. Ігор Байтала, мешканець Жидачева, проходив службу у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді. У суботу, 10 квітня, тіло загиблого Героя над ранок прибуде у місто Львів. З військовослужбовцем прощатимуться на площі біля пам'ятника Тарасові Шевченку. Опісля, процесія вирушить до Жидачева.  Про час та місце поховання повідомимо додатково. У загиблого залишилися батьки та двоє сестер.  Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким Героя.

15 січня 2021

15 січня 1941 року розпочався «Процес 59».  Саме така кількість молодих українців – 22 жінки та 37 чоловіків, віком від 15 до 30 років, потрапили на лаву підсудних. Закритий політичний процес, проведений радянськими карально-репресивними органами у Львові 15-18 січня 1941, став одним з найдраматичніших моментів першого приходу радянської влади на західноукраїнські землі.  Заарештованих, здебільшого студентів львівських вишів, звинуватили в приналежності до ОУН та антидержавній діяльності.  Протягом слідства підсудні зазнавали тортур. Слідчі забороняли їм спати, а самі допити проводили вночі.  Судова розправа виявилася надзвичайно жорстокою - із загальної кількості заарештованих 42-х було засуджено до найвищої міри покарання - розстрілу; 17 отримали по 10 років ув'язнення у виправно-трудових таборах СРСР та позбавлення громадянських прав на 5 років. "Великий судовий "Процес 59" показав справжню суть більшовицької тоталітарної системи в межах квазідержави УРСР. Лише гідна поведінка українців на судових засіданнях не дозволила окупантам досягнути своєї поставленої мети. Засуджені вчергове продемонстрували всьому цивілізаційному світові, що українці є окремою нацією, яка, незважаючи на чергову окупацію, прагне до створення Української Самостійної Соборної Держави", - зазначив історик Андрій Сова. Андрій Пташник

1 січня 2021

Сьогодні, 1 січня, на Львівщині вшанували пам'ять голови Проводу ОУН, Героя України Степана Бандери. Захід відбувся з нагоди 112-ї річниці від дня народження провідника. Керівництво області та міста поклало квіти до підніжжя пам’ятника Степану Бандері. «Степан Бандера казав: «Коли поміж хлібом і свободою народ обирає хліб, він зрештою втрачає все, в тому числі і хліб. Якщо народ обирає свободу, він матиме хліб, вирощений ним самим і ніким не відібраний». Наша боротьба триває. Тисячі молодих хлопців і дівчат сьогодні продовжують справу Степана Бандери, творячи наше майбутнє та відновлюючи історичну справедливість. Наші воїни відстоюють на Сході нашої держави найважливіші для кожного українця цінності – свободу, незалежність та право бути господарями на своїй землі», – зазначив голова Львівської обласної державної адміністрації Максим Козицький. Очільник Львівщини додав, що наша перемога – це перемога спільної ідеї цілого Українського народу. І кожен на своєму місці може докластись до нашої спільної мети. Опісля, відбулась спільна молитва та громадське віче. «Степан Бандера був провідником, який вів за собою людей. Тому перед нами мають бути чіткі завдання і цілі. Бандера завжди говорив, що віра без чину є мертвою. Тому нам потрібно діяти. Нам потрібно об’єднуватися заради конкретних справ на благо нашого народу та країни», – наголосив громадсько-політичний діяч, кандидат історичних наук Микола Посівнич. Довідково: Степан Бандера (1 січня 1909, Старий Угринів, Івано-Франківська область — 15 жовтня 1959, Мюнхен, ФРН) — український політичний діяч, один з чільних ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття, після розколу Організації українських націоналістів — голова Проводу ОУН-Б. Степан Бандера і Ярослав Стецько були авторами Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 року.  5 липня 1941 року Бандеру помістили під домашній арешт, а з 15 вересня 1941 року — в центральну Берлінську тюрму. З початку 1942 року по серпень 1944 року перебував у концтаборі Заксенгаузен в бункері “Целленбау”. У вересні 1944 року його звільнили і запропонували участь в керівництві антирадянського збройного руху в тилу Червоної армії, однак Бандера відхилив пропозицію і на співпрацю не погодився. Радянський уряд уповноважив КДБ вчинити вбивство Степана Бандери в Мюнхені, ФРН. Це здійснив радянський агент Богдан Сташинський 15 жовтня 1959 року. Христина Дмитрик

23 листопада 2020

У Першому театрі, що на вулиці Гнатюка у Львові, театрі – із якого починав свій творчий шлях Роман Віктюк, нині попрощались із великим режисером. Провести Маестро в останню путь прийшли колеги-режисери, актори, представники театральної сфери, поціновувачі творчості. «Великий режисер завжди казав залишатись собою, наполегливо працювати, любити себе та свою Батьківщину. Він жив і творив, будучи вірним собі. За кордоном завжди наголошував, що він залишається українцем. Він завжди пам’ятав, звідки він родом. На жаль, не всі творчі плани його збулись. Своїм життям і творчістю він написав сторінку світової культури. Ми завжди будемо пам’ятати його світле ім’я», - зазначив голова Львівської ОДА Максим Козицький. На грандіозних творчих планах наголосив генеральний директор-художній керівник Львівського національного театру опери та балету Василь Вовкун. "Два роки тому, коли Роман Григорович був у Львові та ми із ним відкривали театральний сезон, ми разом вітали колектив із балкону та кілька днів провели у розмовах, обговорюючи ідею майбутнього спільного проекту. Назви їй ще не було, якихось деталей теж. Але він давно розмірковував про спільну роботу, шукав вільну прогалину у своєму графіку, аби присвятити час. Проект, на жаль, ми не встигли реалізувати. В тому сумі, який ми нині відчуваємо, проглядається багато роздумів, що насправді Роман Віктюк таки повернувся. Він повернувся і до України, і до Львова, уже назавжди. Ми не дали йому більшої реалізації в Україні. В цьому також є певна провина і наша. Він на це не ображався, ми не раз про це із ним говорили. Він надзвичайно любив Україну, повсякчас переходив на українську мову, завжди ідентифікував себе українцем та розумів усі політичні обставини. Але шкода, що він не залишив свого таланту на українській сцені. Він мав плани щодо цього, але разом із тим боявся, що його знову не зрозуміють, що він знову відчує ті рефлексії, які уже були колись, а вони не завжди були приємні. Не кожен знає, що він не з власної волі переїхав до Москви. Очевидно, що він мріяв реалізуватись на українській сцені. Він ніколи не стояв осторонь подій в Україні. Починаючи із Помаранчевої революції, він завжди підтримував українців. Він давав різку оцінку Путіну та його режиму. І завжди закликав українців не боятись. Не бійтеся, казав він, коли українці піднялись на боротьбу, не бійтесь. Він був з нами до кінця, до останнього подиху», - наголосив Василь Вовкун. Молитовний чин здійснили у церкві святого Андрія. Поховають великого українця на Личаківському кладовищі. "За свою журналістську практику мала творчу удачу записати із Романом Віктюком добрий десяток об’ємних інтерв’ю і написати ще зо два десятки рецензій на його всесвітньовідомі вистави. Кожна зустріч закарбувалася у пам’яті. Віктюк любив журналістів, завжди мав що нам розказати. І був для представників мас-медіа цікавим, небанальним, неординарним, а хочете – скандальним та епатажним. Його треба було не просто слухати, а чути – тоді він мимоволі ставав для тебе Другом та Учителем. Повчав чи, радше, передавав життєву мудрість ненав’язливо, а наче між рядків. Головні уроки життя від Романа Григоровича – про Любов, яка тримає цей світ. Він усе робив з любов’ю, із неймовірною відданістю. Геній, який дивував, вражав, надихав, провокував, не залишав байдужим, бунтував і боровся. Майстер, який ліпив собі подібних. Учитель, який по всьому світу виростив учнів. Тож є надія, що справа життя Віктюка продовжуватиметься. І його Роман з Театром триватиме. Світла пам’ять", - поділилась своїми спогадами про режисера журналіст, промоменеджер Галина Гузьо. Прес-служба Львівської ОДА

19 листопада 2020

У понеділок, 23 листопада, відбудеться прощання з видатним режисером Романом Віктюком. Прощальна церемонія розпочнеться з дому митця, що на площі Галицькій, 7, о 9:00 годині. О 10:00 годині з Романом Віктюком прощатимуться в Першому театрі (вул.Гнатюка, 11), о 12:00 годині відбудеться громадська панахида. Опісля, тіло режисера перенесуть до Церкви святого Андрія (пл. Соборна, 3-А), де здійснять молитовний чин. Поховають Романа Віктюка о 15:00 годині на Личаківському кладовищі. На церемоніях прощання будуть дотримані всі карантинні норми. Прохання усіх дотримуватись дистанції, одягати захисну маску та використовувати дезінфектор. ВАЖЛИВО, що для висвітлення церемонії прощання та похорону Романа Віктюка акредитація представників ЗМІ є обов'язковою. Акредитація та довідки: Юрій Гулевич, тел.: +380674480535, ygulevich@gmail.com Ольга Стельмашевська, тел.: +380672388185,​ ostelm7@gmail.com.

10 листопада 2020

Сьогодні у Львові біля пам’ятника Шевченкові відбулось прощання із новітнім Героєм Олегом Свинариком. 20-річний боєць 80-ї десантно-штурмової бригади загинув вранці 7 листопада на Луганщині. Хлопець родом із села Арламівська Воля Мостиського району. У серпні 2019 року добровільно виявив бажання нести службу за контрактом та був призваний  Мостиським РВК. У зоні бойових дій перебував впродовж місяця. Олег Свинарик – 329-й воїн з Львівщини, який віддав своє життя, захищаючи територіальну цілісність України. У загиблого залишися батьки і два брати. Висловлюємо щирі співчуття рідним.   Марта Кудляк

3 серпня 2020

Сьогодні, 3 серпня, в гарнізонному храмі св. ап. Петра і Павла (вул. Театральна, 11) прощаються із заступником командувача Української добровольчої армії Андрієм Гергертом. Поховають Андрія Гергерта на Личаківському кладовищі. Заступник командувача Української добровольчої армії, командир 8-го окремого батальйону Аратта Андрій Гергерт (позивний – Червень) помер після тривалої хвороби в суботу, 1 серпня. У нього залишилися дружина і четверо дітей. Андрій Гергерт родом із Львівщини. Брав участь у бойових діях на Донбасі з березня 2014 року. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня «за особисту мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України». Львівська облдержадміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким з приводу непоправної втрати.

15 липня 2020

Сьогодні у Жидачеві провели в останню путь Героя України Тараса Матвіїва. Попрощатись із Героєм прийшли рідні, близькі, друзі, представники влади та небайдужі. «Триває війна, яка забирає найкращих синів і дочок України. У нашій пам’яті, наших серцях назавжди залишиться Тарас – як воїн, як волонтер, журналіст, патріот, а найголовніше – світла людина. Він став для нас взірцем справжнього патріотизму, відваги, самопожертви заради України. Низький уклін та щирі співчуття батькам, ми усі зібрались тут розділити біль втрати єдиного сина. Вічная пам’ять Герою. Герої не вмирають!» - звернувся до присутніх перший заступник голови Львівської ОДА Андрій Годик. 31-річний захисник України з Жидачева Тарас Матвіїв загинув 10 липня під час обстрілу українських позицій російськими найманцями. Життя молодшого лейтенанта 24-ої окремої механізованої бригади імені Короля Данила обірвалося під Троїцьким, що на Луганщині. Учора з військовослужбовцем прощалися на Майдані Незалежності, у Києві, опісля – у Гарнізонному храмі святих Петра і Павла у місті Львові віддати шану військовослужбовцю. Поховали Тараса Матвіїва у Жидачеві. Нагадаємо, Президент Володимир Зеленський присвоїв Тарасу Матвіїву звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Нагороду посмертно батькові Тараса вручив Міністр оборони України Андрій Таран. Львівська облдержадміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким з приводу непоправної втрати.

14 липня 2020

10 липня під час обстрілу українських позицій російськими найманцями загинув 31-річний захисник з Жидачівщини Тарас Матвіїв. Життя молодшого лейтенанта 24-ої окремої механізованої бригади імені Короля Данила обірвалося під Троїцьким, що на Луганщині. Сьогодні з військовослужбовцем прощалися на Майдані Незалежності, у Києві. Опісля у Гарнізонному храмі святих Петра і Павла у місті Львові віддати шану військовослужбовцю прийшли рідні, близькі, друзі, представники влади та небайдужі мешканці області. "Львівщина сьогодні у скорботі. Словами неможливо передати біль, який відчувають рідні і друзі молодого офіцера. Низько вклоняюся батькам Тараса і щиро співчуваю. Вам зараз важче, ніж усім нам. Ви втратили єдиного сина. Пам'ять про Тараса завжди житиме в наших серцях. Заради неї маємо відсікати ворога на всіх фронтах. Так віддано і відважно, як це робив Тарас", - зазначив голова Львівської ОДА Максим Козицький. Поховають Героя завтра на малій батьківщині, у Жидачеві. Нагадаємо, Президент Володимир Зеленський присвоїв Тарасу Матвіїву звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Нагороду посмертно батькові Тараса вручив Міністр оборони України Андрій Таран. Львівська облдержадміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким з приводу непоправної втрати.