Сьогодні Ірині Калинець могло виповнитись 80

29 січня 2022

Сьогодні на Личаківському кладовищі вшанували пам’ять бійців Героїв Крут, які цього дня, 104 роки тому, загинули під час бою з більшовицькою армією. На полі почесних поховань №67 представники влади та громадськості поклали квіти до могил учасників легендарного бою під станцією Крути Ігоря Лоського та Андрія Лазаренка і долучилися до поминальної молитви. Участь у вшануванні взяли заступник голови Львівської ОДА Іван Собко, керівники структурних підрозділів та працівники Львівської ОДА. "Вічна пам'ять Героям України, які поклали своє життя за незалежність і суверенність України. Невеликим підрозділом, в десятки разів меншим від сил більшовиків, молодим юнакам вдалося зупинити наступ на Київ. Таких знакових героїчних подій багато в історії України. Вшанування пам'яті про Героїв, які були їх учасниками, є нашим обов'язком та честю для нас. Слава Україні! Героям Слава!", - зазначив Іван Собко. Довідково: 29 січня 1918 року біля залізничної станції Крути, що за 130 км від Києва, відбувся бій між підрозділом російської червоної гвардії у складі близько 4 тис осіб та загоном із київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», що загалом нараховував близько 500—600 вояків. У той час у Києві тривало більшовицьке повстання і військові дії точилися між військами Української Центральної Ради та більшовиками. Після бою 27 юнаків потрапили в полон до більшовиків, які їх стратили. Протистояння під Крутами є важливою частиною української історичної пам'яті, адже зупинило наступ більшовиків на Київ - російсько-більшовицькі нападники втратили боєздатність на чотири дні, що дало змогу українській делегації укласти Берестейський мирний договір, за яким Українську Народну Республіку визнали незалежною і рівноправною державою.

6 грудня 2021

Сьогодні, 6 грудня, Львівщина відзначає 30-річчя Збройних Сил України. Зокрема, на Личаківському кладовищі вшанували пам'ять загиблих захисників України. Присутні поклали квіти та запалили лампадки на могилах загиблих під час проведення антитерористичної операції на сході України на полі почесних поховань № 76. На місці поховання новітніх Героїв після виконання Державного Гімну України відслужили поминальну панахиду. Участь у заходах взяв перший заступник голови Львівської ОДА Андрій Годик.  Також перший заступник вшанував пам'ять Героя України, пластуна, добровольця, який загинув захищаючи територіальну цілісність України Віктора Гурняка. Також, об 11:00 год. відбудеться Архиєрейська Божественна Літургія у Гарнізонному Храмі святих апостолів Петра і Павла. Її очолять високопреосвященніший Митрополит Львівський Ігор Возьняк та преосвященніший владика Степан Сус. Окрім цього, Львівщина долучиться до телемоста за участю Президента України. Окрім Львова, до телемоста доєднаються ще 4 міста: Київ, Харків, Краматорськ, Одеса. Володимир Зеленський візьме участь у заходах у Харкові. У Львові локацією стане – площа біля Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Участь візьме - начальник Генерального штабу ЗСУ СергійШаптала. Початок заходу о 17:50 год. Завершиться захід концертом гурту СКАЙ. 

29 серпня 2021

29 серпня в Україні відзначають День пам’яті захисників України, які загинули у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави. Дата приурочена до дня найбільших втрат української армії на Донбасі – дня виходу з оточення в Іловайську 29 серпня 2014 року. На Личаківському кладовищі, на полях поховань № 67 та 76, представники влади, громадськості та ЗМІ поклали квіти до могил захисників та долучилися до поминальної панахиди. Участь у пам’ятних заходах взяв перший заступник голови Львівської облдержадміністрації Андрій Годик.  У серпні 2014 р. бої тривали у полях соняшника, саме тому цю квітку  визначили символом Дня пам'яті згідно з розпорядженням Кабміну від 05.08.2020 р. Зазначимо, що сьогодні, о 15:00 біля пам’ятника Т. Шевченку на просп. Свободи у Львові, презентують фотодокументальну виставку, приурочену до героїчного виходу українських військових «зеленим коридором» поблизу Іловайська. Координатор виставки – керівник ВГО «Об’єднання Добровольців» Олена Живко. Довідково: День вшанування пам’яті захисників України запровадили згідно з Указом Президента від 23.08.2019 р. і приурочили до дня виходу українських військових з оточення в Іловайську 29 серпня 2014 року. У ніч з 28 на 29 серпня, українських військових, які рухалися попередньо обумовелними з російською стороною "коридорами", обстріляли російські силовики. У результаті обстрілу загинули 366 українських бійців.

24 серпня 2021

Сьогодні, 24 серпня, Львівщина відзначає 30-ту річницю Незалежності України. Розпочались заходи на Личаківському кладовищі. Тут представники влади, громадськості, духовенства, військовослужбовці вшанували пам'ять полеглих Героїв. Присутні поклали квіти та лампадки до могил Героїв Небесної Сотні та учасників АТО/ООС на полях почесних поховань № 67 і № 76, а священики провели молитву. Присутні спільно виконали Державний Гімн України. Також сьогодні відбудеться подячна молитва за Україну у Гарнізонному храмі св. ап. Петра і Павла, а о 10:00 год розпочнеться трансляція військового параду з м. Києва на площі біля пам’ятника Т. Шевченку. Окрім цього, на площі Великому Кобзарю проведуть церемонію нагородження з нагоди 30-ти річчя Незалежності України. Старт о 11:45 год. А вже о 18:00 год відбудеться святковий концерт, приурочений 30-й річниці Незалежності України. Локація - площа біля Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. 

22 січня 2021

Сьогодні 7-мі роковини смерті Героя Небесної Сотні Юрія Вербицького. Спільною молитвою та покладанням квітів пам’ять Героя вшанували на Личаківському кладовищі. Заступник голови облдержадміністрації Іван Собко поспілкувався з родиною Героя, висловивши свої співчуття та вдячність родичам Юрія Вербицького: «Загибель Юрія Вербицького у такий знаковий для України день дуже символічна. Бо Юрій любив Україну всім серцем, любив її словом і ділом. Дуже важко згадувати прощання з Юрієм Вербицьким, адже він з тих людей, про яких кажуть – цвіт нації. Його смерть – непоправна втрата для нас усіх. Світла пам’ять про нього завжди житиме в наших серцях». Довідково: Юрій Вербицький був науковцем-сейсмографом – працював інженером відділу сейсмічності Карпатського відділення Інституту геофізики НАН України ім. С. Суботіна у Львові, мав вчену ступінь кандидата наук. В житті він був прихильником здорового способу проведення вільного часу, займався спортом. Дуже любив гори, був знаним у Львові альпіністом. В житті Юрій Вербицький був добрим і неконфліктним чоловіком, а ще – добросусідською і дуже порядною людиною. Любив фотографувати, а також слухати рок-музику. Абсолютно не цікавився політикою, був людиною аполітичною, але при цьому дуже чутливою до будь-якої несправедливості.  Коли почались протести в Києві, він взяв відпустку за власний рахунок та поїхав на Майдан, бо вважав своїм обов’язком бути там серед тих людей, які вийшли висловити свою думку злочинній владі. На Майдані Юрій в основному брав участь в нічних чергуваннях. За вдачею він був людиною поміркованою і делікатною. Такі поняття, як радикалізм, злоба чи ненависть завжди були чужими для нього. Він не прагнув опинитись на передовій, щоб з кимось битись, бо вважав, що слово має більшу вагу і силу. Тому намагався налагодити контакт з опонентами через спілкування. І досить часто, коли назрівала конфліктна ситуація, Юрій вмів вчасно втрутитись і аргументовано та спокійно все пояснити супротивнику, щоб уникнути провокації та подальшої сутички. Вранці 21 січня 2014 року, коли загострилось протистояння на вулиці Грушевського, Юрій Вербицький потрапив під обстріл гумовими кулями з боку силовиків. Одна куля влучила в око чоловікові, через отриману травму його доправили до офтальмологічного відділення Жовтневої лікарні в місті Києві. Але невідомі бандити викрали його з лікарні разом із київським громадським активістом Ігорем Луценком. Як розповів згодом Ігор, бандити їх обох жорстоко катували. Але Юрія Вербицького катували з особливою жорстокістю, дізнавшись, що він львів’янин, а отже ’’бандерівець’’. Згодом Ігоря Луценка бандити відпустили живим, а Юрія повезли вбивати. Тіло чоловіка було знайдено 22 січня біля лісопосадки в околицях села Гнідин Бориспільського району Київської області зі слідами численних тортур. Отримані важкі травми та тріскучі морози, які в ті дні були в Києві та околицях, все ж зробили свою страшну справу. За офіційною версією лікарів причиною смерті стало переохолодження.

10 грудня 2020

Сьогодні минає 80 років від дня народження Кацала Миколи Лукича – українського хорового диригента, лауреата Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка, народного артиста України, художнього керівника Львівської національної академічної чоловічої хорової капели "Дударик". На Личаківському цвинтарі, де похований Маестро, провели чин панахиди за участі хорової капели "Дударик". «Я знаю, що сьогодні батько радіє кожному з нас, радіє фантастичним успіхам в роботі з дітьми, в педагогічній роботі, радіє концертам і здобуткам капели. Радіє також і тому, що його мрія здійснилася, адже «Дударик» здійснив цей важливий крок – від дитячого хору аж по національний колектив. Чому він так цього прагнув? Насамперед тому, щоб не зникала українська культура, хорова культура, мистецтво, музика, бо саме вона здатна закласти в людину незворотній духовний процес. Я дуже шкодую, що не встиг так багато добрих слів сказати батькові, але вірю, що зможу компенсувати це добрими справами і новими здобутками капели» - поділився керівник національної хорової капели «Дударик» та син Миколи Кацала Дмитро Кацал. «Слухаючи «Дударик», завжди відчуваю неабияку естетичну насолоду, захват і гордість. Знаю, що Микола Кацал все своє життя присвятив «Дударику», вкладав у нього всі сили і всю душу. Микола Лукич – це людина покликання і надзвичайного таланту. Світла пам’ять святій людині», - додала заступниця директора департаменту з питань культури, національностей та релігій Тетяна Плугатор. Довідково: Кацал Микола Лукич народився у місті Хмельницькому 10 грудня 1940 року У 1973 році закінчив з відзнакою диригентський факультет Львівської державної консерваторії ім. Миколи Лисенка (клас Михайла Антківа). Педагогічне мистецтво опановував на практиці у загальноосвітніх школах (СШ у м. Чита, СШ №61, СШ№36, СШ№19 - у Львові), викладаючи співи, креслення, столярну справу, керуючи шкільними хорами. У 1968 році, перейнявши від відомого хорового диригента Михайла Пашковського ансамбль хлопчиків Львівського будинку дітей працівників залізниці, збільшивши склад до хорового масштабу (70 осіб), додавши групу юнаків, остаточно ствердив свою професійну перспективу. У 1971 році за підтримки Львівського обласного відділення Музично-хорового Товариства України заснував хор хлопчиків «Дударик», залучивши до його складу найбільш обдарованих учнів загальноосвітніх та музичних шкіл міста. Сповідуючи принципи інтернаціональної толерантності, керівник хору усю виховну і мистецьку роботу поставив на фундамент віковічних духовних і мистецьких традицій українського народу. Назвою своєю хор дає оптимістичну відповідь на риторичне питання присутнє у відомій за М. Леонтовичем пісні «Дударик»: «Діду, мій Дударику, ти ж було селом ідеш, ти ж було в дуду граєш. Тепер тебе немає, дуда твоя гуляє, і пищики зосталися, казна-кому досталися…» Вдавшись до високої науки компромісів, Микола Кацал відстояв назву хору в часи панування радянської антинаціональної ідеології. У цьому закладений секрет популярності «Дударика» серед українців та усіх, хто шанує національні традиції. Для Миколи Кацала хор – це рухома субстанція від початкуючого хлоп’ячого хору до хору хлопчиків та юнаків, капели хлопчиків та мужчин до Львівської державної чоловічої хорової капели «Дударик» з колективом-супутником хором хлопчиків «Дударик», нагородженої Грамотою Верховної Ради України (1986 р.), удостоєної звання лауреата Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1989 р.). Видатною подією особистого життя М. Кацала, і життя мистецької громади Львова, є відкриття у Львові першої української державної хорової школи (1989р.) за сприяння відомих урядовців та митців Якова Погребняка, Федора Стригуна, Лариси Кадирової, Богдана Козака. Микола Кацал – ініціатор створення у Львові Львівського християнського екуменічного братства (2002 р.) Впродовж багатьох років М. Кацал був спеціальним кореспондентом газети «Львовская правда», дописував до газет «Вільна Україна», «Культура і життя», «Молодь України», до журналу «Музика». Нагороджений Грамотами Української Православної Церкви (КП), Української Греко-Католицької Церкви, медаллю «За відданість» Української Автокефальної Церкви. Заслужений діяч мистецтв України (1999 р.). Лауреат Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка. (1989 р.) Помер 24 травня 2016 року.

21 листопада 2020

Сьогодні, з нагоди відзначення річниці Революції Гідності, на Личаківському кладовищі у Львові відбулися заходи зі вшанування пам'яті новітніх українських Героїв, які віддали своє життя у боротьбі за Україну. Представники обласної влади, українські військові, представники духівництва та громадськість поклали квіти до могил загиблих під час Революції Гідності борців за волю України, похованих на полі почесних поховань № 67. Окрім того, військові капелани та священники відслужили панахиду за новітніми Героями, а також молились за мир на українській землі. «Революційні події 2013-2014 років продемонстрували силу духу українського суспільства. Ми з великим болем згадуємо їх. 20 мешканців нашої області стали небесним військом Героїв, понад дві сотні постраждали. Деякі із Героїв Небесної Сотні поховані на Личаківському кладовищі, це – Володимир Бойків, Юрій Вербицький, Андрій Дигдалович, Богдан Ільків. Сьогодні також вшанували пам'ять Героїв України – генерал-майора Сергія Кульчицького та полковника Андрія Соколенка. Всі вони поклали найцінніше – життя, за бажання мати власну гідність, свободу та прагнення жити у власній незалежній державі. Їх подвиг став переломним в історії України та в нашій пам’яті назавжди залишиться прикладом національної єдності та духовної перемоги», - зазначив голова Львівської ОДА Максим Козицький.

1 листопада 2020

Сьогодні,1 листопада, на Львівщині відбулися заходи з нагоди відзначення 102-ї річниці утворення Західноукраїнської Народної Республіки. Відтак, представники влади та громадськість поклали квіти до Меморіалу воїнам УГА, а також до могил Дмитра Вітовського – Держсекретаря військових справ ЗУНР, Михайла Галущинського – коменданта Січових Стрільців, Олександра Тисовського – керівника і засновника «Пласту», Северина Левицького – воїна УГА на Личаківському кладовищі. "Утворення Західноукраїнської Народної Республіки було важливим етапом створення єдиної соборної України та потужним фундаментом державницько-правової розбудови нашої держави. Сьогодні приклад героїчної боротьби творців Західноукраїнської Народної Республіки наслідують незламні українські воїни, які мужньо протистоять агресору на Сході України. І вони обов’язково вистоять, обов’язково переможуть! То ж будьмо гідними наших Героїв! Слава Україні! Героям Слава!", - наголосив голова Львівської ОДА Максим Козицький. Опісля вшанували пам'ять Президента Національної Ради ЗУНР Євгена  Петрушевича та сучасних Героїв на полі почесних поховань № 76, а також провели чин панахиди.

1 вересня 2020

Презентація дитячої книжки поета, лауреата Шевченківської премії  відбулася 31 серпня на платформі Zoom за участі доньки пана Ігоря Дзвенислави та онуки Ганни.  Книга вийшла в серії видавництва «Апріорі», а присвятив її Ігор Калинець своєму маленькому онукові Теодорові, який зараз живе у Швеції.  «Чесно кажучи, для дітей тяжко писати, особливо тяжко писати для своєї дитини. Для своєї дочки я  писав віршики з Сибіру, коли був там в ув'язнені.  І до цієї збірки також увійшли ці вірші. Тоді це було легше, ніж коли я опинився на волі у Львові. Але я продовжував писати для дітей. У мене назбиралось до 30 книжок для дітей на різні теми, з різними ілюстраціям. Для цього видання я взяв трішки з кожної книжки. Над малюнками працювала художниця, яка вже давно ілюструє мої книжки. Мені дуже тяжко повірити, що ось так можна одночасно зібратися з різних куточків України, але я тішуся такій можливості» -  зазначив Ігор Калинець. На онлайн-зустрічі Ігор Калинець читав поезії зі збірки, розповідав про те, як створювалися ці дитячі вірші та коли виникла ідея створити це видання. Довідково: Ігор Миронович Калинець - видатний поет і прозаїк, один із натхненників і активних учасників руху шістдесятників. Автор самвидаву. Живе і працює у Львові. Почесний доктор Львівського національного університету імені Івана Франка, Лауреат національної премії імені Т. Шевченка.

10 Червня 2020

Минає 52 роки від дня смерті Галини Захарясевич-Липи – дружини відомого громадського діяча, письменника, ідеолога українського націоналізму Юрія Липи. Нагадуємо, що 24 грудня 2019 року Львівська обласна рада своїми рішеннями проголосила 2020 рік на Львівщині Роком Івана, Галини та Юрія Лип. Сьогодні на Личаківському цвинтарі шану Галині Захарясевич-Липі віддали заступник директора департаменту з питань культури, національностей та релігій Тетяна Плугатор, керівник відділу мистецтв та розвитку культури Василь Гладкий та голова комісії з питань культури громадської ради при ЛОДА Марія Христинич. Присутні поклали квіти до гробниці, де похована художниця. «Ім’я Галини Захарясевич невиправдано забуте. І сьогодні нашим обов’язком є будь-яке сприяння віднаходити та відновлювати відомості про життя та творчість цієї талановитої художниці. Адже через трагічну долю Юрія Липи, жорстоко закатованого енкаведистами, вона зазнала важких поневірянь і переслідувань, цькувань та приниження, замовчування її творчості, обмеження її можливостей як митця» — зазначила Марія Христинич. Довідково: Народилася Галина (Олена) Захарясевич 28 квітня 1910 року у с. Рахиня на Долинщині. В 12 років втратила батька. Тоді Галину разом із молодшою сестрою Олею взяв під свою опіку митрополит Андрей Шептицький. За його сприяння дівчатам призначили стипендію і Галина стала навчатися в гімназії с. Василіянок у Львові. Згодом вчилася у «Львівській політехніці» на відділі архітектури. Художню освіту здобула у Вищій школі прикладного мистецтва при академії мистецтв у Відні. Бездоганно володіла технікою розпису по тканині — батиком. Писала вірші, оповідання, виховні статті та казки. Навчалася вокалу у класі Соломії Крушельницької при Львівській консерваторії. Під час навчання у Львові Галина вступила в ряди «Пласту», де активно діяла в курені ч. 2 ім. Марти Борецької, займалася графікою, декоративно-прикладним мистецтвом, брала участь у пластових історичних говірках. 1938 року вийшла заміж за Юрія Липу (1900-1944), вченого-медика, ідеолога українського націоналізму, визначного письменника та великого патріота України. 1940-го в сім’ї народилася донька Іванка, а 1943 року — Марта. У період 1936-1942 рр сім’я Лип проживала у Варшаві. Варшавський період був найбільш плідним для творчої діяльності Галини Захарясевич. Саме там, у 1942 році відбулася перша виставка її творів. Влітку 1943-го сім’я Лип повернулися з Варшави на Львівщину, де прожити їм разом  випало недовго. 19 серпня 1944 Юрій Липа був захоплений підрозділом НКВС в селі Іваники, Яворівського району, а на світанку 20 серпня 1944 р. Юрія Липу було по-звірячому замордовано в с. Шутова Яворівського району, що на Львівщині. Сама ж Галина Захарясевич померла 10 червня 1968 року у Львові. Похована на Личаківському цвинтарі.

7 Червня 2020

Сьогодні, 7 червня, виповнюється 177 років від дня смерті письменника, духовного просвітителя, натхненника національного пробудження Галичини Маркіяна Шашкевича. Квіти до могили письменника поклав й заступник голови ОДА Іван Собко. «Сьогодні вшановуємо пам’ять великого поета і патріота, людини високої культури та громадянської мужності, палкого борця за відродження української мови», - наголосив Іван Собко. Довідково: Народився о. Маркіян Шашкевич 6 листопада 1811 року в селі Підлисся Золочівського повіту у сім'ї священика. У 1838 закінчив Львівську духовну семінарію, був вільним слухачем Львівського університету, та, закінчивши семінарію — парафіяльним священиком по селах Львівщини, а саме у Гумниськах, Нестаничах і Новосілках. Під час навчання в семінарії Шашкевич спільно з Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем згуртував національно свідому молодь (І. Білинський, Ф. Мінчакевич, М. Козловський, А. Величковський, Г. Ількевич та ін.), яка стала на боротьбу за національно-культурне відродження на західних землях, зокрема за відродження народної мови в письменстві й церковних проповідях («Руська трійця»). Помер Маркіян Шашкевич 7 червня 1843 року від туберкульозу і похований у Новосілках.

29 травня 2020

Сьогодні, 29 травня, виповнюється 6-та річниця з дня трагічної загибелі генерал-майора, начальника управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління Національної гвардії України та Героя України (посмертно) Сергія Кульчицького. Пам’ять Героя України на Личаківському кладовищі, де похований Сергій Кульчицький, вшанував перший заступник голови Львівської облдержадміністрації Андрій Годик. Представники влади, побратими, військовослужбовці Національної гвардії України, громадськість, рідні та друзі поклали квіти та лампадки до могили Героя України. Також було проведено чин панахиди. Зазначимо, що Сергій Кульчицький став першим українським генералом, який загинув захищаючи кордони України під час війни на Донбасі. Також, Андрій Годик поклав квіти до могили полковника Національної Гвардії України, Героя України (посмертно) Андрія Соколенка. Окрім цього, присутні запалили лампадки та вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні.   Довідково: Сергій Кульчицький народився 17 грудня 1963 року в місті Веймарі, нині Німеччина (тоді Німецька Демократична Республіка), де на той час в Групі радянських військ у Німеччині проходив службу його батько, виходець із села Чорнокінці Чортківського району Тернопільської області. З дитинства Сергій Кульчицький мріяв стати офіцером, як батько (він пішов у відставку у званні майора, помер 2003 року у 79-річному віці). 1979 року, після закінчення 8-го класу Сергій Кульчицький без відома батьків подав документи в Уссурійське суворовське військове училище, закінчивши його у 1981 році. 1985-го у званні лейтенанта закінчив з відзнакою Далекосхідне вище загальновійськове командне училище, де навчався у підрозділі, що готував офіцерів морської піхоти, весь період навчання був старшиною курсу. Для проходження служби скерований за Полярне коло в селище Печенга-І Мурманської області. Перш ніж розпочати офіцерську службу, одружився з Надією Богданівною Дребіт, з якою він познайомився трьома роками раніше в Чорнокінцях на Тернопільщині. 2014-го він сформував перший добровольчий підрозділ із активістів Самооборони Євромайдану – 1-го резервного батальйону Національної гвардії України. Знайти спільну мову з бійцями, які ще вчора були з ним по різні боки барикад, було непросто, але авторитет генерала був величезним. Під час навчань на полігоні в Нових Петрівцях він неодноразово наголошував добровольцям: «Я не хочу бути начальником похоронної команди. Мені не потрібен ваш героїзм, якщо ви будете мертвими. Моє завдання – підготувати вас так, щоб якомога більше з вас залишилося живими». Разом з ними генерал-майор Кульчицький вирушив у зону бойових дій, що розгорталися на сході України. Від першого дня він був разом зі своїми бійцями, жив у наметі, дбав, щоб хлопці були вдягнені, захищені, нагодовані, нерідко сам готував. Нарівні з іншими брав участь у бойових операціях. 29 травня 2014 загинув разом з 11-ма побратимами, повертаючись на базу з району гори Карачун під Слов’янськом. Вертоліт Мі-8 Національної гвардії України, на борту якого був генерал-майор Сергій Кульчицький, обстріляли проросійські бойовики з зенітно-ракетного комплексу (ПЗРК). 30 листопада 2016 року батальйону оперативного призначення Національної гвардії України, який колись почав формувати генерал Кульчицький, і який досі виконує бойові завдання на Донбасі, присвоєно його ім’я.