Запитання та відповіді

Про порядок присвоєння почесного звання України “Мати-героїня”

Відповідно до Закону України “Про державні нагороди” почесне звання України є державною нагородою і є вищою формою відзначення громадян за видатні заслуги перед Україною. Згідно з Положенням про почесні звання України, затвердженим Указом Президента України від 29 червня 2001 року № 476/2001 почесне звання України “Мати-героїня” присвоюється жінкам, які народили і виховали до восьмирічного віку п’ятьох і більше дітей, у тому числі дітей, усиновлених у встановленому законодавством порядку, враховуючи вагомий особистий внесок у виховання дітей у сім’ї, створення сприятливих умов для здобуття дітьми освіти, розвитку їх творчих здібностей, формування високих духовних і моральних якостей. Для присвоєння почесного звання України “Мати-героїня” потрібно попередньо звернутися до секретаря сільської ради з відповідним пакетом документів. У разі ухвалення позитивного рішення орган місцевого самоврядування подає до відділу у справах сім’ї, молоді та спорту райдержадміністрації додаткові документи, а саме: подання про присвоєння почесного звання; нагородний лист встановленого зразка, у якому повинні бути зазначені характеристика сім’ї та конкретні заслуги особистості; витяг з протоколу засідання виконавчого комітету сільської ради, на якому було прийнято рішення про висунення кандидатури до відзначення та інше. При прийнятті позитивного рішення райдержадміністрацією до управління у справах молоді та спорту облдержадміністрації надсилається подання про присвоєння почесного звання разом з відповідним пакетом документів. У свою чергу управління у справах молоді та спорту облдержадміністрації готує потрібний пакет документів для подальшого розгляду його Комісією державних нагород України облдержадміністрації. Почесне звання України “Мати-героїня” присвоюється Указом Президента України.

Які особи належать до постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи?

Відповідно до ст. 11 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживали на території зони гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території цієї зони не менше трьох років. Згідно з Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р. № 51, особам, які постійно проживали на території зони гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 року прожили на території цієї зони не менше трьох років, посвідчення видаються на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 5 до Порядку).

Як вирішити питання, пов’язані із забезпеченням житлом у зв’язку з відселенням та самостійним переселенням громадян з територій, які зазнали радіоактивного забруднення?

Питання, пов’язані із забезпеченням житлом у зв’язку з відселенням та самостійним переселенням громадян з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, регламентуються Законом України від 28.02.1991 р. № 796-ХП „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.1992 р. № 706 „Про порядок відселення та самостійного переселення громадян з територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС”. Відповідно до статті цього Закону право на самостійне переселення (до створення умов для відселення) мають громадяни, які проживають у зонах безумовного (обов’язкового) та гарантованого добровільного відселення, а також сім’ї, які проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, у складі яких є вагітні жінки або діти до 18 років, за умови, що вони за медичними показниками, які визначаються Міністерством охорони здоров’я України, проживати в цій зоні не можуть. Порядок відселення та самостійного переселення визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України громадяни, які самостійно переселяються із зони безумовного (обов’язкового), гарантованого добровільного відселення та посиленого радіоекологічного контролю, одержують направлення для переселення та працевлаштування. Направлення видається на підставі заяви громадянина за підписом усіх повнолітніх членів сім’ї та довідки з місця проживання про склад сім’ї. У разі переселення із зони посиленого радіоекологічного контролю сім’ї, у складі яких є вагітні жінки або діти до 18 років, додатково подають висновки лікарсько-консультаційної комісії про неможливість проживання в цій зоні. Направлення видається відповідною обласною державною адміністрацією або виконкомом міської (міста обласного підпорядкування) ради. Громадяни зобов’язані зареєструватися в обласній державній адміністрації за обраним місцем проживання протягом трьох місяців з дня одержання направлення. Якщо громадянин протягом цього терміну не зареєструвався, направлення втрачає чинність. Спірні питання, пов’язані з видачею направлень для переселення та працевлаштування, вирішуються обласними державними адміністраціями за місцем проживання громадян, які виявили бажання переселитися. Спірні питання, пов’язані з одержанням житла, вирішуються обласними державними адміністраціями за новим місцем проживання цих громадян.

Про порядок повернення колишніх батьківських земель у користування заявників

Заявникам роз’яснено, що згідно з пунктом 4 статті 78 Земельного кодексу України, особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності Земельного кодексу України), не повертаються. У разі незгоди, заявникам рекомендовано вирішувати спірне земельне питання у судовому порядку.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами (встановлено ст.118 Земельного кодексу України).

1. Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

2. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. 3. Громадяни – працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації. 4. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель. 5. Передача земельних ділянок у власність громадянам – працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом. 6. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви додаються матеріали, передбачені частиною п’ятою статті 151 цього Кодексу, а також висновки конкурсної комісії (у разі відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства). 7. Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються у порядку, встановленому статтею 151 цього Кодексу. 8. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. 9. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. 10. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність. 11. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Додатково повідомляємо , що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства – в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва – не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах – не більше 0,25 гектара, в селищах – не більше 0,15 гектара, в містах – не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва – не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів – не більше 0,01 гектара.

2. Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Як здійснюється процедура дострокового припинення повноважень сільського голови?

Відповідно до п.3 статті 79 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (Дострокове припинення повноважень сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті, районної, обласної ради) повноваження сільського, селищного, міського голови за наявності підстав, передбачених частиною другою цієї статті, та в інших випадках можуть бути припинені достроково за рішенням місцевого референдуму або рішенням відповідної ради, прийнятим шляхом таємного голосування не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради. Порядок проведення місцевого референдуму щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови визначається законом про місцеві референдуми. Рішення про проведення місцевого референдуму щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови приймається сільською, селищною, міською радою як за власною ініціативою, так і на вимогу не менш як однієї десятої частини громадян, що проживають на відповідній території і мають право голосу.

Які існують підстави для набуття права власності на земельні ділянки громадянами України?

Ст. 81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; д) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).Згідно зі ст. 8–12 Земельного кодексу України, розпорядження землями, що перебувають у спільній власності територіальних громад, підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності належить до повноважень обласних рад у галузі земельних відносин на території області, до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Який порядок передачі в оренду земельних ділянок? Які права та обов’язки має орендар земельної ділянки?

Порядок передачі земельних ділянок в оренду встановлений ст. 124 Земельного кодексу України. Частинами першою та третьою цієї статті встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам зі зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому ст. 118, 123 цього кодексу. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи щодо об’єктів, які їй підлягають, подаються до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його в місячний термін і, у межах своїх повноважень, визначених цим кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки. Ст. 25 Закону України «Про оренду землі» визначені права та обов’язки орендаря земельної ділянки. Зокрема, нормами зазначеної статті встановлено, що орендар земельної ділянки має право за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження. Відповідно до вищевикладеного, надання земельних ділянок в оренду громадянам і юридичним особам у межах населеного пункту здійснюється на підставі рішення органів місцевого самоврядування за проектами відведення. Зведення будівель і споруд на орендованій земельній ділянці здійснюється на підставі відповідного дозволу орендодавця за проектами, які погоджені у встановленому порядку.

Чи вважається сертифікат на право на земельну частку (пай) правовстановлюючим документом, який дає право на складання державного акта на право власності на землю?

Відповідно до п. 17 Перехідних положень Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Яким чином регулюється питання отримання права власності на земельну ділянку на ім’я спадкоємців?

До 1 січня 2002 року передача у приватну власність громадянам земельних ділянок здійснювалась відповідно до Земельного кодексу України (1992 року) та Декрету Кабінету Міністрів від 26.12.1992 р. № 15-92. Відповідно до ст. 3 згаданого Декрету право власності громадян на земельну ділянку виникало з моменту прийняття відповідного рішення місцевою радою.

Разом з тим громадяни могли посвідчити своє право власності на землю державним актом, що давало можливість здійснити відчуження земельної ділянки. З прийняттям нового Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.02, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (ст. 125 Земельного кодексу України). Право власності на земельну ділянку та право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами (ст. 126 Земельного кодексу України). Якщо рішення про передачу у власність земельної ділянки прийняте до 01.01.2002 р., то громадяни мають право переоформити право власності на земельну ділянку на підставі зазначеного рішення та свідоцтва про спадщину. У випадку, якщо рішення про передачу у власність земельної ділянки прийняте після 01.01.02, для складання державного акта на право власності на земельну ділянку заявнику необхідно звернутися із заявою до відповідної ради за місцем розташування земельної ділянки. Разом з тим слід зауважити, що відповідно до ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України право на безкоштовну передачу у власність земельної ділянки мають лише громадяни України.

Як регулюється питання приватизації земельної ділянки, наданої в користування в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства?

Створення та діяльність фермерських господарств в Україні регулюється Законом України “Про фермерське господарство”. Зазначений Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України. Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України „Про фермерське господарство” та аналогічної норми ст. 32 Земельного кодексу України громадянам України – членам фермерських господарств передаються безоплатно в приватну власність надані їм у користування земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Крім того, норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам для ведення фермерського господарства закріплені ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України. Якщо земельна ділянка попередньо була надана для ведення фермерського господарства, то відповідно до норм чинного земельного законодавства при приватизації цієї земельної ділянки членами господарства немає підстав для зміни цільового призначення земельної ділянки і, відповідно, у державному акті на право власності на земельну ділянку зазначають „для ведення фермерського господарства”.