На Львівщині вшанували пам’ять українського поета Василя Пачовського

5 квітня 2018р, Новини. Департамент комунікацій та внутрішньої політики, Прес-служба ОДА

Закрити.

Сьогодні, 5 квітня, з нагоди 140-річчя з дня народження, на Львівщині вшанували українського поета, філософа та мислителя Василя Пачовського. Вшанувати пам’ять видатного українця зібралися представники влади, духовенства, громадськість та учнівська молодь.

Присутні поклали квіти та лампадки до могили Василя Пачовського на полі поховань № 1 Личаківського кладовища. Опісля відбувся чин поминальної панахиди.

«У творах Василя Пачовського лунає заклик перетворити сльозливу тугу на крицеву енергію. І сьогодні цей заклик як ніколи актуальний. Сьогодні важливо об’єднатися і згуртуватися, щоб бути достойною опорою для нашої держави», - зазначила заступник директора департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА Ірина Гаврилюк.

На завершення заходу провели громадське віче.

«Коли Пачовський разом із іншими студентами переїхав навчатися у Віденський університет, він змінив свою спеціалізацію із переконанням, що перш ніж лікувати тіло нашого народу, треба вилікувати його душу. І цьому гаслу «лікуванню душі українського народу» він присвятив все своє життя. Це і історичні дослідження, патріотичні та драматичні твори», - наголосила голова громадської організації «Роде наш красний» Зоряна Васюник.

Довідково

Василь Пачовський - український поет, історіософ і мислитель, доктор філософії. Народився в Жуличах біля Золочева.

Студіював в університетах: медицину – у Львові, історію та мистецтво - у Відні, філософію – у Празі. Вчителював у гімназіях Львова та Відня і був одним з організаторів літературної групи «Молода муза» - гуртка українсько-галицьких поетів, які наслідували західноєвропейський модерністський напрям у літературі, її органом було видавництво «Світ», що діяло в 1906—1909 роках.

У 1915-1918 роках працював у таборах військовополонених українців (Австрія та Німеччина). На заклик «Союзу Визволення України» працював у Перемишлі і Львові.

1919 року переїхав до Ужгорода, де став редактором часопису «Народ». 1920-1929 — професор Ужгородської та Берегівської гімназій. У 1929-33 роках вчителював у Перемишлі. У 1933 році після повернення до Галичини був викладачем місцевого університету. З приходом більшовиків став учителем української мови у середній школі, де вчив ще до війни. Брав участь у засіданнях організаційного комітету письменників Львова у Клубі письменників.

1940 року йому запропонували викладати українську мову у Львівському університеті. Помер поет навесні 1942 року від застуди.

Перша збірка поезій «Розсипані перли» (1901 р.) стала подією у літературному житті того часу. І. Франко присвятив їй розділ у своїй статті «Наша поезія у 1901 році». Збірки «На стоці гір» (1907 р.) та «Ладі й Марені – терновий огонь мій» (1913 р.) поглиблюють мотиви першої. Поезія В. Пачовського стала ланкою зв’язку між раннім українським модернізмом і пізнішою течією – символізмом, представленою найяскравіше ім’ям П. Тичини. У подальших збірках «Огні месті» (вірші 1923-1927 рр),
«Розгублені звізди» (1927 р.), «Дзвін слави князям» (1930-1933 рр), що так і не були видані, образ України стає провідним, причому викристалізовуються різні його аспекти від героїчного до трагічного.

Якщо в його ліриці тема трагедії бездержавності української нації розвивалася поступово, то у драматичних творах вона посіла провідне місце, починаючи вже з п’єси «Сон української ночі» (1903 р.), в якій народна фантастика вигадливо переплітається з історичними натяками та алюзіями без будь-якої хронологічної послідовності, але за логікою розвитку авторської ідеї. Перу письменника належать також п’єси: «Сонце руїни» (1909р), «Сфінкс Європи» (1914р), «Роман Великий» (1918р), «Гетьман Мазепа» (1933р), незавершена драматична поема «Золоті Ворота».

Ідеї, які письменник утверджував як у поезії, так і в драматичних творах, знайшли свій найповніший вияв у його незавершеній, писаній за зразком «Божественної комедії» Данте драматичній поемі, яку він назвав «містичним епосом», – «Золоті Ворота». Химерно переплітаючи міфологічний пласт з історичним 1917–1922 рр., автор малює монументальне трагічне полотно української душі, у якій борються два начала: конструктивне державницьке й анархічне руїнницьке.

В. Пачовський не обмежувався художньою творчістю, він автор історичних та історіософських праць «Нарис історії мініатюри по рукописям» (1913р), «Українці як народ» (1917 р.), «Історія Підкарпатської Руси» (1921р), «Срібна Земля» (1938р), «Історія Закарпаття» (1946р) та інші. Йому належить перший переклад сучасною українською літературною мовою «Повісті временних літ» (1938р).