У Львові провели конференцію «Загублена мала Батьківщина», приурочену до 70-річчя примусового виселення етнічних українців

4 квітня 2022

Міністерство культури та інформаційної політики України запустило платформу «Моя війна», на якій кожен Українець, який став безпосереднім свідком жорстокої війни російської федерації проти України, проти Демократії, проти Свободи та проти Людства, може описати свою історію, викласти реальні факти та особисті переживання. Водночас у Міністерстві нагадують, що запрошення долучитись до такого проєкту, надіслане на мобільні номери всіх українських абонентів – НЕ спам та НЕ спосіб збору персональних даних. «Мільйони українців стали свідками цинічної війни росії проти України у самому центрі Європи. Діліться власною історією про війну в нашій країні! Так нас почує весь світ!», - йдеться у повідомленні Міністерства.

12 вересня 2021

У неділю, 12 вересня, відбулись заходи з нагоди 77-х роковин початку депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944–1951 роках. Вшанували пам'ять примусово виселених українців на площі біля пам’ятника Тарасові Шевченку, що у Львові. Присутні виконали Державний гімн України, духовенство провело чин екуменічної панахиди. Опісля відбулось громадське віче.   Історична довідка: Закерзоння охоплює низку історичних регіонів України (Лемківщину, Бойківщину, Надсяння, Холмщину, Підляшшя), що більшою частиною опинилися за межами сучасної України. 26 липня 1944 року  між урядом СРСР та Польським комітетом національного визволення (ПКНВ) була підписана угода про польсько-радянський кордон. Договір не тільки передбачав врегулювання польсько-українського відтинку радянського державного кордону по «лінії Керзона», а й створив прецедент для «обміну населенням». Відповідно до угоди-«бартеру» українське населення, що проживало в межах повоєнної Польщі, підлягало виселенню в Україну в обмін на польське населення, яке переїжджало з України до Польщі. Добровільна евакуація згідно з Угодою повинна була розпочатися з 15 жовтня 1944 року і закінчитися до 1 лютого 1945 року. Насправді терміни евакуації українців продовжувались декілька разів аж до кінця червня 1946 року, а так звані зачистки тривали і у липні-серпні 1946 року. На першому етапі до кінця 1944 року всіма доступними методами українців змушували покидати рідну землю. В більшості виселення українців на цьому етапі проходило з Холмщини, де в 1943-1944 роках, особливо навесні 1944 року, прокотилися хвилі масових вбивств українців. Українців, які нізащо не погодилися «добровільно» залишати свої села, ще залишилося близько 140 тис. Та від 28 квітня до 31 липня 1947 року відбувалась сумнозвісна акція «Вісла», яка з метою асимілювати українців з поляками та навіки позбавити етнос самобутньої ідентичності розпорошила їх по західних і північних землях Польщі. Автором і виконавцем плану депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини і Підляшшя у 1947р був генерал Стефан Моссор – командувач Операційної Групи «Вісла». Польське керівництво вмотивувало висилку помстою за вбивство заступника міністра національної оброни Польщі генерала Кароля Свєрчевського, як вважали, скоєного бійцями УПА. Остання корекція радянсько-польського міждержавного кордону відбулася у 1951р, коли внаслідок укладеного 15 лютого договору про обмін ділянками державних територій до Польщі відійшов Нижньо-Устрицький район (480 км. кв.) з багатими нафтовими покладами, а до СРСР – ділянка території в Люблінському воєводстві в трикутнику між річками Буг, Солокія та Хучва на південь від Грубешова та на схід від Томашува, де були поклади кам'яного вугілля Львівсько-Волинського басейну. Від вересня до кінця грудня 1945 року було депортовано 82470 українців, а на завершальному етапі у 1946 році аж 252422 українців. Всього ж на територію УРСР у 1944-1946 роках згідно з Підсумковим звітом було депортовано 482880 українців. Насправді депортованих було набагато більше. У результаті проведених заходів з розв'язання «українського питання» у Польщі на території Закерзоння практично не залишилось автохтонного українського населення. Поряд із поодинокими поселеннями українців, які повернулися після 1956р або яким вдалось уникнути депортацій, сьогодні тут проживають поляки, які поселились після виселення українців. Про українську присутність сьогодні нагадують хіба що пам'ятки матеріальної (церкви, цвинтарі, хрести, хати) та нематеріальної (пісні, звичаї) культури. Верховна Рада України 8 листопада 2018 року ухвалила Постанову «Про відзначення на державному рівні 75-х роковин початку депортації українців із Польщі у 1944-1951 роках» та на державному рівні встановила другу неділю вересня днем вшанування пам’яті примусово виселених українців із території Закерзоння.

26 жовтня 2018

У суботу, 27 жовтня, в Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (м. Львів, проспект Свободи, 15) відбудеться відкриття фотовиставки «Українське село на Східному фронті 1914-1918 рр. у фотографіях хорватських військових» та презентація диску із цими фото. Публікація та упорядкування - професора Загребського університету Євгена Пащенка.  У роки Першої світової війни на Східному фронті, що проходив по українських землях Волині, Галичини і Буковини, у складі війська Австро-Угорщини був значний контингент вояків з Хорватії. Вони називалися домобрани, тобто захисники батьківщини. Хорвати залишили яскравий слід свого перебування серед українського населення. Це – фотографії, зроблені  військовими на Східному фронті. Фотоапарат був дуже популярним, його мали представники вищого щаблю, тобто офіцери. Велика кількість таких фото зберігається у Хорватському державному архіві в Загребі. Через сувору цензуру, яка забороняла показувати воєнні об’єкти, жахи війни, фотографії в основному, мали позитивний характер. За змістом їх можна умовно розділити на три групи: щоденне життя військових, поховання і цвинтарі, спілкування з місцевим населенням. Ці фотографії сьогодні мають велике документальне значення, ілюструючи стан українського села столітньої давності. Крім того, вони свідчать про характер ставлення хорватських військових до українського селянства і навпаки. Треба відзначити, що ці взаємини були, в основному, позитивними і дружніми. Хорвати сприймали українське населення як близьке, споріднене, схоже в історичній долі, мові, звичаях. Вони охоче допомагали селянам, брали участь в їхніх роботах, по-батьківськи ставилися до дітей, ділилися одягом і харчами. Початок заходу - о 14:00 годині.

9 вересня 2018

Сьогодні, 9 вересня, на площі біля пам’ятника Тарасові Шевченку вшанували пам'ять примусово виселених українців із території Закерзоння. Обєднаний хор суспільно-культурних товариств «Надсяння», «Холмщина» та Львівської обласної організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина» виконали Державний Гімн України, а представники духівництва провели чин молитви. «Ворог хотів українців знищити протягом століть. Радянська імперія нищила нас Голодомором, Сибіром та виселенням зі своїх домівок. Ворог і далі пробує нищити нашу мову, віру, культуру та військо. Але ворог не врахував, що українці втомились перед кимось прихилятися, ворог не врахував, що українці мудра нація, здатна відродитися з попелу. Без бою Україну не забере ніхто. Українці не стануть на коліна ніколи. Прикладом для всіх нас є нащадки виселених зі своїх етнічних земель українців. Тому сьогодні,  як ніколи, ми мусимо об’єднатися, бути сильними, мудрими і працювати над розквітом нашої держави», - звернулась до усіх присутніх керівник апарату Львівської облдержадміністрації Маріанна Вільшинська. «Сьогодні – річниця підписання Угоди між Українською РСР та, так званим, Польським Комітетом Національного Визволення. Ця угода стала підставою для початку масових депортацій українців у 1944–1951 рр. з українських етнічних земель у складі Польської Народної Республіки – Лемківщини, Західної Бойківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя, а також з територій колишніх Дрогобицької та Львівської областей», - розповів Голова Об’єднання товариств депортованих українців "Закерзоння" Володимир Середа. Зазначимо, цього тижня у Центрі Митрополита Андрея Шептицького Українського Католицького Університету відбулась  Міжнародна науково-практична конференція «Суспільно-історична та політико-правова оцінка тотального виселення українців з етнічних земель Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951рр.»

25 квітня 2018

Сьогодні, 25 квітня, у НУ "Львівська політехніка" відбувся Міжнародний симпозіум "Меншість серед більшості: українці Польщі". Із вітальним словом до учасників звернувся голова Львівської ОДА Олег Синютка. "Дискусія про меншість українців в Польщі є нетиповою і особливою, якщо її порівняти із становищем українців у будь-якій іншій державі. Сьогодні і Президент, і Уряд чітко бачать в наших сусідах наших партнерів, лобістів, країну, яка на моє переконання і далі залишатиметься локомотивом руху України до стандартів Європейського Союзу, до членства України в Північноатлантичному Альянсі. Друге важливе для нас – сьогодні на території Республіки Польща є історичні цінності, родові коріння мешканців, які сповідують українську ідентичність і ми повинні зробити усе, щоб ці українські корені, культурні надбання залишалися в доброму стані, і були тими осередками, які сприятимуть розвитку української культури", - зазначив Олег Синютка. Опісля із тематичними довідями виступили  народний депутат України, член групи з міжпарламентських зв'язків з Республікою Польща, голова підкомітету з питань економічного, секторального співробітництва та поглибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі між Україною та ЄС Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції Оксана Білозір, член Спільної комісії уряду та національних і етнічних меншин, директор Підляського Наукового Інституту, Польща, м. Люблін д-р Григорій Купріянович, член Головної управи Об'єднання українців Польщі, м.Перемишль Ігор Горків. Відтак, у межах зустрічі порушили питання національних меншин у Європі як одне із найбільш актуальних та гострих у політиці країн ЄС та Польщі, зокрема вплив особливостей національного і загальноєвропейського законодавства, візової лібералізації, інтенсифікації міграції українців до країн ЄС, внутрішньополітичної кон’юнктури України та Польщі, зовнішньополітичної діяльності наших держав та євроінтеграції на стан і функціонування української меншини у Польщі.