На Львівщині вшанували пам'ять примусово виселених українців

28 грудня 2021

Напередодні, 27 грудня, у Львові освятили пам’ятник депортованим українцям з території Закерзоння у 1944-1951 роках. Пам’ятник розташований на перехресті трьох вулиць: вул. І. Свєнціцького – вул. І. Севери – вул. В.Стуса Захід розпочався з екуменічної панахиди, після якої зі словом звернувся ректор Українського Католицького Університету о. Богдан Прах. Також голова Об’єднання товариств депортованих українців «Закерзоння» Володимир Середа подякував усім причетним за спорудження цього пам’ятника. Урочисте відкриття пам’ятника заплановано на 26 квітня 2022 року.

12 вересня 2021

У неділю, 12 вересня, відбулись заходи з нагоди 77-х роковин початку депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944–1951 роках. Вшанували пам'ять примусово виселених українців на площі біля пам’ятника Тарасові Шевченку, що у Львові. Присутні виконали Державний гімн України, духовенство провело чин екуменічної панахиди. Опісля відбулось громадське віче.   Історична довідка: Закерзоння охоплює низку історичних регіонів України (Лемківщину, Бойківщину, Надсяння, Холмщину, Підляшшя), що більшою частиною опинилися за межами сучасної України. 26 липня 1944 року  між урядом СРСР та Польським комітетом національного визволення (ПКНВ) була підписана угода про польсько-радянський кордон. Договір не тільки передбачав врегулювання польсько-українського відтинку радянського державного кордону по «лінії Керзона», а й створив прецедент для «обміну населенням». Відповідно до угоди-«бартеру» українське населення, що проживало в межах повоєнної Польщі, підлягало виселенню в Україну в обмін на польське населення, яке переїжджало з України до Польщі. Добровільна евакуація згідно з Угодою повинна була розпочатися з 15 жовтня 1944 року і закінчитися до 1 лютого 1945 року. Насправді терміни евакуації українців продовжувались декілька разів аж до кінця червня 1946 року, а так звані зачистки тривали і у липні-серпні 1946 року. На першому етапі до кінця 1944 року всіма доступними методами українців змушували покидати рідну землю. В більшості виселення українців на цьому етапі проходило з Холмщини, де в 1943-1944 роках, особливо навесні 1944 року, прокотилися хвилі масових вбивств українців. Українців, які нізащо не погодилися «добровільно» залишати свої села, ще залишилося близько 140 тис. Та від 28 квітня до 31 липня 1947 року відбувалась сумнозвісна акція «Вісла», яка з метою асимілювати українців з поляками та навіки позбавити етнос самобутньої ідентичності розпорошила їх по західних і північних землях Польщі. Автором і виконавцем плану депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини і Підляшшя у 1947р був генерал Стефан Моссор – командувач Операційної Групи «Вісла». Польське керівництво вмотивувало висилку помстою за вбивство заступника міністра національної оброни Польщі генерала Кароля Свєрчевського, як вважали, скоєного бійцями УПА. Остання корекція радянсько-польського міждержавного кордону відбулася у 1951р, коли внаслідок укладеного 15 лютого договору про обмін ділянками державних територій до Польщі відійшов Нижньо-Устрицький район (480 км. кв.) з багатими нафтовими покладами, а до СРСР – ділянка території в Люблінському воєводстві в трикутнику між річками Буг, Солокія та Хучва на південь від Грубешова та на схід від Томашува, де були поклади кам'яного вугілля Львівсько-Волинського басейну. Від вересня до кінця грудня 1945 року було депортовано 82470 українців, а на завершальному етапі у 1946 році аж 252422 українців. Всього ж на територію УРСР у 1944-1946 роках згідно з Підсумковим звітом було депортовано 482880 українців. Насправді депортованих було набагато більше. У результаті проведених заходів з розв'язання «українського питання» у Польщі на території Закерзоння практично не залишилось автохтонного українського населення. Поряд із поодинокими поселеннями українців, які повернулися після 1956р або яким вдалось уникнути депортацій, сьогодні тут проживають поляки, які поселились після виселення українців. Про українську присутність сьогодні нагадують хіба що пам'ятки матеріальної (церкви, цвинтарі, хрести, хати) та нематеріальної (пісні, звичаї) культури. Верховна Рада України 8 листопада 2018 року ухвалила Постанову «Про відзначення на державному рівні 75-х роковин початку депортації українців із Польщі у 1944-1951 роках» та на державному рівні встановила другу неділю вересня днем вшанування пам’яті примусово виселених українців із території Закерзоння.

12 вересня 2021

У неділю, 12 вересня, відбулись заходи з нагоди 77-х роковин початку депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944–1951 роках. Вшанували пам'ять примусово виселених українців на площі біля пам’ятника Тарасові Шевченку, що у Львові. Присутні виконали Державний гімн України, духовенство провело чин екуменічної панахиди. Опісля відбулось громадське віче.   Історична довідка: Закерзоння охоплює низку історичних регіонів України (Лемківщину, Бойківщину, Надсяння, Холмщину, Підляшшя), що більшою частиною опинилися за межами сучасної України. 26 липня 1944 року  між урядом СРСР та Польським комітетом національного визволення (ПКНВ) була підписана угода про польсько-радянський кордон. Договір не тільки передбачав врегулювання польсько-українського відтинку радянського державного кордону по «лінії Керзона», а й створив прецедент для «обміну населенням». Відповідно до угоди-«бартеру» українське населення, що проживало в межах повоєнної Польщі, підлягало виселенню в Україну в обмін на польське населення, яке переїжджало з України до Польщі. Добровільна евакуація згідно з Угодою повинна була розпочатися з 15 жовтня 1944 року і закінчитися до 1 лютого 1945 року. Насправді терміни евакуації українців продовжувались декілька разів аж до кінця червня 1946 року, а так звані зачистки тривали і у липні-серпні 1946 року. На першому етапі до кінця 1944 року всіма доступними методами українців змушували покидати рідну землю. В більшості виселення українців на цьому етапі проходило з Холмщини, де в 1943-1944 роках, особливо навесні 1944 року, прокотилися хвилі масових вбивств українців. Українців, які нізащо не погодилися «добровільно» залишати свої села, ще залишилося близько 140 тис. Та від 28 квітня до 31 липня 1947 року відбувалась сумнозвісна акція «Вісла», яка з метою асимілювати українців з поляками та навіки позбавити етнос самобутньої ідентичності розпорошила їх по західних і північних землях Польщі. Автором і виконавцем плану депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини і Підляшшя у 1947р був генерал Стефан Моссор – командувач Операційної Групи «Вісла». Польське керівництво вмотивувало висилку помстою за вбивство заступника міністра національної оброни Польщі генерала Кароля Свєрчевського, як вважали, скоєного бійцями УПА. Остання корекція радянсько-польського міждержавного кордону відбулася у 1951р, коли внаслідок укладеного 15 лютого договору про обмін ділянками державних територій до Польщі відійшов Нижньо-Устрицький район (480 км. кв.) з багатими нафтовими покладами, а до СРСР – ділянка території в Люблінському воєводстві в трикутнику між річками Буг, Солокія та Хучва на південь від Грубешова та на схід від Томашува, де були поклади кам'яного вугілля Львівсько-Волинського басейну. Від вересня до кінця грудня 1945 року було депортовано 82470 українців, а на завершальному етапі у 1946 році аж 252422 українців. Всього ж на територію УРСР у 1944-1946 роках згідно з Підсумковим звітом було депортовано 482880 українців. Насправді депортованих було набагато більше. У результаті проведених заходів з розв'язання «українського питання» у Польщі на території Закерзоння практично не залишилось автохтонного українського населення. Поряд із поодинокими поселеннями українців, які повернулися після 1956р або яким вдалось уникнути депортацій, сьогодні тут проживають поляки, які поселились після виселення українців. Про українську присутність сьогодні нагадують хіба що пам'ятки матеріальної (церкви, цвинтарі, хрести, хати) та нематеріальної (пісні, звичаї) культури. Верховна Рада України 8 листопада 2018 року ухвалила Постанову «Про відзначення на державному рівні 75-х роковин початку депортації українців із Польщі у 1944-1951 роках» та на державному рівні встановила другу неділю вересня днем вшанування пам’яті примусово виселених українців із території Закерзоння.

26 серпня 2021

Цими днями громадська організація «Устріки» за фінансової підтримки департаменту комунікацій та внутрішньої політики  Львівської обласної державної адміністрації провела науково - практичну конференцію «Загублена мала Батьківщина». Захід присвячений 70-річчю примусового виселення етнічних українців із Західної Бойківщини 1951 р. У роботі конференції взяли участь представники  товариств з питань депортованих українців -   «Закерзоння», «Любачівщина», «Надсяння», Львівського та Івано-Франківського СКТ «Бойківщина»,  а також представники переселенських родин з Львівщини. Учасники зустрічі обговорили напрацювання, проблеми та виклики для товариств сьогодні, поділилися історіями своїх родин про виселення. «Етнічна культура кожного регіону складає генетичний код нації Українців. Культура, візерунки вишивки, пісні - все це і складає сутність бойків. Якою б болючою не була депортація, люди єдналися і незламний стрижень їхньої культури дав можливість перенести мову, пісню, побут в наступні покоління. Ми маємо і надалі популяризувати як трагічні сторінки історії українців, депортованих з території Закерзоння 1944 - 1951 років, так і культуру етнорегіонів», - зазначили організатори конференції. Загалом, цьогоріч 15 громадських організацій стали переможцями  конкурсу серед інститутів громадянського суспільства та отримають фінансову підтримку від департаменту комунікацій та внутрішньої політики Львівської ОДА на реалізацію проєктів на території 5 районів Львівщини. Зазначимо, що День пам’яті примусового виселення українців 1944-1951 рр. з українських етнічних земель, які під час Другої світової війни увійшли до складу Польщі (Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Південне Підляшшя, Любачівщина, Західна Бойківщина) відзначають в Україні з 2019 року у другу неділю вересня. Так, 9 вересня 1944 р. СРСР та Польща уклали угоду про «взаємний обмін населенням», згідно з якою українців примусово виселяли з Польщі, а поляків з України. Довідково: ГО "СКТ "УСТРІКИ" - досліджує історичну правду про переселення етнічних українців з території повоєнної Польщі в 1951 році.

15 вересня 2020

До 76 роковин інститути громадянського суспільства вшанували пам’ять примусово виселених українців із території «Закерзоння» В пам’ять про примусово виселених українців у 1944-1951 роках з території повоєнної Польщі, у неділю, 13 вересня 2020 року, в с. Луб’яне Миколаївського району громадська організація «Суспільно-культурне товариство «Устріки» за участі переселенських родини Львівщини, представників громадських організацій провели захід під назвою «Ватра пам’яті». Присутні взяли участь у спільній молитві, мали змогу послухали історію про початок депортації українців із Закерзоння. Також учасники мали можливість оглянули фотовиставку, присвячену примусовому переселенні українців з території повоєнної Польщі, світлини щодо діяльності товариства «Устріки» та запалити ватру. За інформацією департаменту внутрішньої та інформаційної політики облдержадміністрації проведення заходу «Ватра пам’яті» відбувалось в межах реалізації проєктів, які стали переможцями серед інститутів громадянського суспільства у 2020 році.

18 травня 2020

Шановні мешканці Львівщини, Шановна громадо киримли! 17 травня ми в скорботі схилили голови в пам’ять про жертви тоталітарно-репресивної машини. Сьогодні, 18 травня, минають 76-ті роковини депортації кримськотатарського народу з Криму в 1944 році. Того дня до Середньої Азії з півострова був відправлений перший ешелон з корінним народом Кримського півострова. Близько 200 тисяч людей за брехливими звинуваченнями стали вигнанцями з рідної землі. Вшановуючи пам'ять жертв радянського терору, будьмо свідомі своєї відповідальності за болючий досвід минулого та знання, яке відкриває нам шлях до майбутнього. Трагічний досвід депортації кримських татар став не лише свідченням жорстокого ставлення тоталітарного режиму до національних меншин – застосована практика “колективної відповідальності” вкотре продемонструвала зневагу до громадянина, людини, особистості. Цими днями у багатьох родинах кримських татар згадують про своїх рідних, які зі зброєю в руках пройшли фронтами Другої світової у боротьбі з нацизмом: ці епізоди людського переживання війни жодним чином не вплинули на долю їхніх сімей у травні 1944 р. Системний етноцид набув ознак геноциду: неможливість зберігати та розвивати набутки національної культури у панівному шовіністичному середовищі владної партійної диктатури, завершився фізичним знищенням тисяч невинних людей і під час депортації, і на нових поселеннях далеко від дому. Крим як національно-духовна реальність упродовж багатьох десятиліть продовжив свою історію в Узбекистані, Казахстані, Таджикистані, на Уралі та в Марійській АРСР… Незламність духу живила прагнення поколінь повернутися на Батьківщину і розбудовувати її в незалежній державі. Як не парадоксально, але через десятки років геополітичний досвід боротьби з тоталітарним екстремізмом знову став актуальним – і вже сьогодні через дії того ж московського окупанта і за подібних воєнних умов кримські татари зберігають та утверджують свою ідентичність поза межами омріяного історичного простору. Сьогодні Крим – це також Львівщина, де проживає велика громада кримських татар, де вшановується пам'ять видатних представників народу, де пам'ять відображена у назвах вулиць, а кримсько-татарську мову можна почути на публічних заходах та спеціальних курсах. Пам'ять про трагедію депортації кримських татар – це наша українська пам'ять: депортації та репресії стосовно українців відбувалися синхронно. Пам'ять про трагедію – це великий виклик і стимул для нас працювати і творити те, чого не змогли осягнути батьки. Пам'ять про трагедію – це спонука зберегти традицію й культуру у модерний час і з перспективи майбутнього відповісти загарбнику новітніми технологіями та здобутками. Пам'ять про минуле – це також усвідомлений шлях до звільнення від болючих синдромів жертви та впевнений крок з вірою до нашої перемоги! Вічна пам'ять усім постраждалим від тоталітарного радянського режиму. Крим – це Україна! Слава Героям України!

18 травня 2020

Сьогодні в Україні відзначається День боротьби за права кримськотатарського народу та вшановується пам'ять жертв депортації кримських татар. О 12:00 год буде оголошено хвилину мовчання в пам’ять жертв геноциду кримськотатарського народу. 18 травня 1944 року розпочалася операція з депортації кримських татар. У цей день вшановують пам'ять жертв цього злочину (під час головної хвилі депортації 18-20 травня було виселено 180 014 осіб), а також відзначають його як День боротьби за права кримськотатарського народу. 11 травня 1944 року було прийнято цілком таємну постанову Державного комітету оборони № 5859сс «Про кримських татар». У ній наводилися претензії до кримськотатарського населення – начебто масове зрадництво та масовий колабораціонізм, які стали обґрунтуванням депортації. Насправді жодних доказів «масового дезертирства» кримських татар не існує, а абсолютна більшість колабораціоністів загинула в боях чи була засуджена в індивідуальному порядку. Депортація кримськотатарського населення розпочалася о 3-й годині ранку 18 травня 1944 року і завершилася в основному 20 травня. До операції було залучено 32 тис. співробітників НКВС. Депортованим давалося на збори від кількох хвилин до півгодини, дозволялося брати з собою особисті речі, посуд, побутовий інвентар та провізію в розрахунку до 500 кг на родину. У реальності ж вдавалося зібрати в середньому 20-30 кг речей та продуктів, абсолютна більшість майна залишалася і була конфіскована державою. Зафіксовано численні випадки мародерства. Протягом 2 днів кримських татар звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами відправляли на схід. Під час головної хвилі депортації (18-20 травня) виселено 180 014 осіб, для перевезення яких було використано 67 ешелонів. Крім того, 6 тис. мобілізованих військкоматами протягом квітня-травня кримськотатарських юнаків окремо відправлено на наряди Головного управління формування резервів до Гурьєва (Атирау, Казахстан), Куйбишева та Рибінська, а ще 5 тис. кримських татар заслано на роботи до таборів тресту «Московуголь». Разом вигнано з Криму за перші два дні 191 044 осіб. Окремо 5989 чоловік, звинувачених у співпраці з німцями, та іншого «антирадянського елементу» заарештовано під час депортації. Вони потрапили до ГУЛАГу і в подальшому не враховувалися в загальних зведеннях про вигнанців. Під час червневих депортацій болгар, вірмен, греків та «іноземних підданих» було додатково було виселено 3141 кримського татарина, яким пощастило врятуватися в травні. Таким чином, загальна кількість вигнаного з Криму корінного народу склала: 183 тис. осіб - на загальне спецпоселення, 6 тис. - у табори управління резервів, 6 тис. - до ГУЛАГу, 5 тис. спецконтингенту для Московського вугільного тресту, а разом 200 тисяч осіб. Серед дорослих спецпоселенців знаходилося також росіяни, українці, цигани, караїми та представники інших національностей (2882 особи), яких було виселено через приналежність до змішаних шлюбів. Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників. Після депортації радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про кримську державність та кримських татар. 25 червня 1946 року Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР, а протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки було замінено на стандартні радянські назви. З часу проголошення незалежності Україна взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації. 20 березня 2014 р. Верховна Рада України прийняла постанову № 1140-18 «Про… гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави», якою визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі України, а також 17 квітня 2014 року Закон України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою». У 2016 році Верховною Радою України перейменовано 75 одиниць адміністративно-територіального устрою АР Крим та м. Севастополь, назви яких містили символіку комуністичного тоталітарного режиму. За рекомендацією Українського інституту національної пам’яті переважній більшості перейменованих населених пунктів повернуто історичні кримськотатарські назви, що стало практичною реалізацією передбаченого статтею 3 Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» забезпечення державою права депортованих осіб на повернення історичних назв населених пунктів, що були перейменовані за часів СРСР у зв’язку із здійсненням депортації.

3 грудня 2019

2 грудня 2019 року молодь Львівщини з представниками суспільно-культурних товариств «Надсяння» та «Любачівщина» запалили свічки пам’яті на українських цвинтарях в Республіці Польща. Зокрема, представники Львівщини запалили лампадки та помолились біля дубового хреста, який встановлений у листопаді 2019 року, на місці зруйнованого пам’ятника, та могилах на українському цвинтарі у с. Верхрата. Опісля, в с. Заліська Воля, на меморіалі борцям за оборону рідної землі та українських могилах було запалено лампадки. Представник суспільно-культурного товариства Ярослав Данило розповів про історію села Заліська Воля та місцеве кладовище. У 1941 – 1950 рр. у цьому селі загинуло 153 особи. У тому числі 61 член УПА і 92 цивільні особи. Також, учасники відвідали кладовище в с. Грушовичі, де було зруйновано український пам’ятник воїнам УПА. Молодь Львівщини запалили лампадки до символічної могили УПА.

10 вересня 2019

У понеділок, 9 вересня, багаточисельна делегація з Львівщини, а зокрема, представники суспільно-культурних товариств "Надсяння", "Лемківщина", "Холмщина", "Устрики", "Любачівщина", на чолі з головою Міжрегіонального Об'єднання "Закерзоння" Володимиром Середою, головою ЛРСКТ "Надсяння" Соломією Риботицькою, головою ЛОСКТ "Холмщина" Іриною Гринь, головою ЛСКТ "Любачівщина" Богданом Парадовським та головою Миколаївського СКТ "Устрики " Віктором Козоглодюком, взяла участь у вшануванні 75-ї річниці початку депортації українців 1944-1951 рр з території Закерзоння у м.Києві. Біля Пам'ятного Хреста жертвам голодомору та політичних репресій в Україні відбулося "Віче пам'яті" та молебень. На Алеї Небесної Сотні Героїв Майдану священнослужителі провели панахиду та мітинг-реквієм з нагоди Дня Пам'яті українців - жертв примусового виселення у зв'язку 75-ми роковинами початку депортації українців з Лемківщини, Любачівщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках. Також делегація взяла участь у Пам'ятній академії у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка.

10 вересня 2019

У понеділок, 9 вересня, багаточисельна делегація з Львівщини, а зокрема, представники суспільно-культурних товариств "Надсяння", "Лемківщина", "Холмщина", "Устрики", "Любачівщина", на чолі з головою Міжрегіонального Об'єднання "Закерзоння" Володимиром Середою, головою ЛРСКТ "Надсяння" Соломією Риботицькою, головою ЛОСКТ "Холмщина" Іриною Гринь, головою ЛСКТ "Любачівщина" Богданом Парадовським та головою Миколаївського СКТ "Устрики " Віктором Козоглодюком, взяла участь у вшануванні 75-ї річниці початку депортації українців 1944-1951 рр з території Закерзоння у м.Києві. Біля Пам'ятного Хреста жертвам голодомору та політичних репресій в Україні відбулося "Віче пам'яті" та молебень. На Алеї Небесної Сотні Героїв Майдану священнослужителі провели панахиду та мітинг-реквієм з нагоди Дня Пам'яті українців - жертв примусового виселення у зв'язку 75-ми роковинами початку депортації українців з Лемківщини, Любачівщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках. Також делегація взяла участь у Пам'ятній академії у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка.

8 вересня 2019

На площі біля пам’ятника Тарасу Шевченку відбулись пам’ятні заходи, присвячені 75-им роковинам початку депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944 – 1951 роках. Розпочалися заходи, участь у яких взяв голова Львівської ОДА Маркіян Мальський, із Державного Гімну України у виконанні хору суспільно-культурних товариств «Надсяння», «Холмщина» та товариства «Лемківщина». «Сотні тисяч людей втратили те, про що кожна людина мріє: спокій, рідну землю, майбутнє. Скорботною є і доля України. На жаль, наша історія і надалі є непростою. Щодня ми боремося за незалежність нашої держави. Наш народ намагаються знищити і надалі, але цього не буде ніколи. Допоки ми пам’ятаємо наших Героїв, допоки ми навчаємо наших дітей правди, доти є надія, що на Україну чекають кращі часи», - зазначив очільник області. У межах заходу представники духівництва провели чин екуменічної панахиди. «Угода між Українською РСР та, так званим, Польським Комітетом Національного Визволення стала підставою для початку масових депортацій українців у 1944–1951 рр. з українських етнічних земель. Етнічні чистки супроводжувалися політичними репресіями, масовим терором з боку шовіністичних банд, спаленням багатьох українських сіл та жорстокими вбивствами безневинних», - розповів Голова Об’єднання товариств депортованих українців "Закерзоння" Володимир Середа. Заходи з відзначення 75-х роковин початку депортації українців триватимуть протягом місяця та включатимуть відкриття виставки, презентацію фільму, наукову конференцію та XV Міжрегіональний фестиваль «Пісні незабутого краю».

5 грудня 2018

Днями молодіжна громадська організація «Вирій» здійснила мандрівку «Місцями пам`яті Закерзоння». Під час заходу вшанували пам`ять борців за волю України та мирного українського населення, яке трагічно загинуло впродовж 1945-1947 рр. на теренах Закерзоння.  В селі Лази, біля Ярослава оглянули місце де стояла церква св. Миколая (розібрана в кінці 1950-их рр.) та цвинтар, на якому вшанували пам’ять жертв операції «Вісла»,  табору в Явожні та добровольців, які загинули у лавах УПА та відділах самооборони. Молодь відвідала село Сурохів, в якому оглянула греко-католицьку церкву святої Параскеви, збудовану за проектом професора Олександра Лушпинського в стилі українського модерну. У селі Цетуля вшанували пам’ять членів українського підпілля, зокрема вояків УПА. На місцевому цвинтарі села Молодич вшанували пам’ять, поклали квіти та запалили свічки біля пам’ятника «Воякам УПА, полеглим у 1945–1957 рр» та «Молодицьким парафіянам, що трагічно загинули у 1945–1947 рр». Учасники оглянули  інтер’єри  та екстер’єри церкви св. Димитрія з мурованою дзвіницею в Старому Дикові. Саме в цій церкві у 2007 році проходили зйомки фільму «Катинь». На парафіяльному цвинтарі села Жапалів помолилися за померлих та поклали квіти до  могили провідника ОУН, кущового самооборонного куща села Суха Воля і ближчої округи – Івана Козелка. Окрім того, члени делегації взяли участь в літургії в греко-католицькому храмі Преображення Господнього в місті Ярослав. Після літургії делегація поспілкувалася з парохом Христофором Блажиєвським, який розповів про історію храму та чудотворну ікону Милосердя Двері, яка знаходиться в храмі. Після літургії делегація із Львівщини попрямувала до Верхрати, Монастиря та Вербиці де вшанувала пам`ять борців за волю України. Вже в сутінках учасники делегації буквально відшукали місце, де була криївка крайового провідника Західних Окраїн Українських Земель (Закерзоння) Ярослава Старуха. На місці криївки ще у 2012 році був пам'ятний хрест з табличкою. Станом на сьогодні хреста вже немає.