Львівщина вшанувала пам'ять примусово виселених українців з території Закерзоння

12 вересня 2021р, Новини. Департамент комунікацій та внутрішньої політики, Прес-служба ОДА

Закрити.

У неділю, 12 вересня, відбулись заходи з нагоди 77-х роковин початку депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944–1951 роках.

Вшанували пам'ять примусово виселених українців на площі біля пам’ятника Тарасові Шевченку, що у Львові.

Присутні виконали Державний гімн України, духовенство провело чин екуменічної панахиди. Опісля відбулось громадське віче.

Історична довідка:

Закерзоння охоплює низку історичних регіонів України (Лемківщину, Бойківщину, Надсяння, Холмщину, Підляшшя), що більшою частиною опинилися за межами сучасної України.

26 липня 1944 року між урядом СРСР та Польським комітетом національного визволення (ПКНВ) була підписана угода про польсько-радянський кордон. Договір не тільки передбачав врегулювання польсько-українського відтинку радянського державного кордону по «лінії Керзона», а й створив прецедент для «обміну населенням».

Відповідно до угоди-«бартеру» українське населення, що проживало в межах повоєнної Польщі, підлягало виселенню в Україну в обмін на польське населення, яке переїжджало з України до Польщі. Добровільна евакуація згідно з Угодою повинна була розпочатися з 15 жовтня 1944 року і закінчитися до 1 лютого 1945 року. Насправді терміни евакуації українців продовжувались декілька разів аж до кінця червня 1946 року, а так звані зачистки тривали і у липні-серпні 1946 року.

На першому етапі до кінця 1944 року всіма доступними методами українців змушували покидати рідну землю. В більшості виселення українців на цьому етапі проходило з Холмщини, де в 1943-1944 роках, особливо навесні 1944 року, прокотилися хвилі масових вбивств українців.

Українців, які нізащо не погодилися «добровільно» залишати свої села, ще залишилося близько 140 тис. Та від 28 квітня до 31 липня 1947 року відбувалась сумнозвісна акція «Вісла», яка з метою асимілювати українців з поляками та навіки позбавити етнос самобутньої ідентичності розпорошила їх по західних і північних землях Польщі. Автором і виконавцем плану депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини і Підляшшя у 1947р був генерал Стефан Моссор – командувач Операційної Групи «Вісла». Польське керівництво вмотивувало висилку помстою за вбивство заступника міністра національної оброни Польщі генерала Кароля Свєрчевського, як вважали, скоєного бійцями УПА.

Остання корекція радянсько-польського міждержавного кордону відбулася у 1951р, коли внаслідок укладеного 15 лютого договору про обмін ділянками державних територій до Польщі відійшов Нижньо-Устрицький район (480 км. кв.) з багатими нафтовими покладами, а до СРСР – ділянка території в Люблінському воєводстві в трикутнику між річками Буг, Солокія та Хучва на південь від Грубешова та на схід від Томашува, де були поклади кам'яного вугілля Львівсько-Волинського басейну.

Від вересня до кінця грудня 1945 року було депортовано 82470 українців, а на завершальному етапі у 1946 році аж 252422 українців. Всього ж на територію УРСР у 1944-1946 роках згідно з Підсумковим звітом було депортовано 482880 українців. Насправді депортованих було набагато більше.

У результаті проведених заходів з розв'язання «українського питання» у Польщі на території Закерзоння практично не залишилось автохтонного українського населення. Поряд із поодинокими поселеннями українців, які повернулися після 1956р або яким вдалось уникнути депортацій, сьогодні тут проживають поляки, які поселились після виселення українців. Про українську присутність сьогодні нагадують хіба що пам'ятки матеріальної (церкви, цвинтарі, хрести, хати) та нематеріальної (пісні, звичаї) культури.

Верховна Рада України 8 листопада 2018 року ухвалила Постанову «Про відзначення на державному рівні 75-х роковин початку депортації українців із Польщі у 1944-1951 роках» та на державному рівні встановила другу неділю вересня днем вшанування пам’яті примусово виселених українців із території Закерзоння.